У Молодому театрі режисер Андрій Білоус інсценував гоголівську «Шинель». Жанр вистави на афіші позначений як мюзикл-бенефіс (композитор — Усеін Бекіров).
Бенефіціант — провідний актор театру Станіслав Боклан у ролі Акакія Акакієвича Башмачкіна. Втім, у програмці до вистави є важливе уточнення: мовляв, Боклан тут грає такого собі Актора «А», який мріє зіграти Акакія Акакієвича в бродвейському мюзиклі.
У всьому цьому ще задовго до прем’єри ховалася неабияка інтрига. Адже кожному, хто хоч раз бачив на сцені Станіслава Боклана, важко уявити його нещасним Акакієм. Ну, Значною Особою — так, ну, п’яним кравцем Петровичем — так. Ну — ким завгодно, лиш не Акакієм! Бо то істота з м’якої матерії. А Станіслав Боклан — з твердої породи. Бог явно обділив його талантом зображати мужчин-слабаків. Це — немов за межами його уявлень і його природи. Отже, опір матеріалу очікувався ого який.
Що ж ми побачили на сцені? Бродвей тут уособлено двома десятками артистів. Вони бездоганно-злагоджено танцюють і співають прозу Гоголя, нагадуючи при цьому згуртовану зграю, посеред якої — Актор «А», схожий на сивого самотнього вовка. Втім, у ньому часом мимохідь впізнаєш іще декого. Можливо, безшабашного й самотнього, гоголівського ж таки, Хому Брута. Таке «впізнавання» не здається випадковим, бо на початку вистави сценічний простір (художник Борис Орлов) скидається на напівтемну хутірську церкву, по кутках якої ховається нечиста сила. Та й спокуслива безсловесна відьма-Панночка (Дарія Баріхашвілі) час від часу випливає зі зграї й наближається... до кого? До Актора «А» чи таки до Башмачкіна?
Це, між іншим, найцікавіше питання — хто з них хто. На цьому тримається вся вистава. Актор «А» не перевтілюється в Башмачкіна, а ніби носить цього Башмачкіна за пазухою, як носять кошеня серед зграї собак. Або як старший брат носить під своїм плащем молодшого брата. (Це цілком за Гоголем, який вклав в уста Башмачкіна фразу «Я — брат твій!») Час від часу Актор «А» показує нам того брата з-за пазухи. І показує несподівано, не як канцелярську міль, а як щасливу людину, що вміє цінувати кожну дрібницю життя. Ми звикли, що в Башмачкіна немає на світі жодної рідної душі. А тут — є, оцей ось Актор «А», сивий вовк, що на шматки порве кожного, хто заподіє зло беззахисному братові. Ні, Гоголя тут не переписано, все за текстом — Башмачкін таки гине. Й Актор «А» переказує нам передсмертні слова Акакія Акакієвича. Переказує тричі, щоразу по-іншому, ніби намагається точніше вловити інтонацію вмираючої дитини. Все це — без жодного намагання розчулити публіку, видавити з неї сльозу. Зате тут є щось важливіше за сльози.