Коли генетики занурюються в наукові експерименти, трапляються дивовижні речі й дивовижні відкриття. Коли вони схрещують якісь рідкісні види, народжуються дивні гібриди. Або жахливі. Здається, Homo Ferus Андрія Білоуса у Молодому театрі став результатом подібного наукового експерименту, складних процесів мутації та інших випробувань. Багатогранний, заплутаний, не без дефектів і синдромів, гібрид «Ста тисяч» й «Наймички» Карпенко-Карого – гібрид суто людського й суто звіриного.
Виставу Homo Ferus створено за мотивами двох вищезазначених творів Карпенка-Карого, сюжетні лінії яких то перемежовуються, то зовсім зростаються в єдине ціле. Головний герой – молодий й статний господар Герасим (Ернест Ощипок), жадібний до грошей та до привабливих дівчат. Характер його складається водночас з рис й вад Герасима Калитки та Василя Цокуля. Дружина Герасима – стовідсоткова «стотисячна» Параска (Руслана Петрякова): надто хвора, майже помираюча жінка, яка вже без п'яти на одрі, та, за законом підлості, все ніяк не помре.
Їх дім і двір – притулок персонажів обох п'єс: тут і син-розмазня Герасима Роман (Нікіта Подлесний) та його потенційна наречена красуня Мотря (Олександра Городецька) з «Ста тисяч», тут же закоханим зором підглядає за нею через паркан з «сусідньої» п'єси привабливий парубок Панас (Віталій Бобух). У прибудові, що на дворі, живе чарівна Мелашка (Валерія Березовська), коханка Герасима, родом з «Наймички», та й там же вельми оригінальна дівчина, дикарка Харитина (Дар'я Грачова), теж коханка, але то пізніше. Кожен персонаж - карикатурний, зі своїми або легкими недоліками, або конкретними пороками. Захожі гості теж не без гріха. Осередок людських слабостей й падінь, одним словом.
Наслідуючи традиції сільського побуту карпенківських п'єс, навіть цей дивний, дещо містичний пейзаж, знаходить в собі місце для суто українських рис: тут вам й мідні тази, й косі паркани, й засохла береза на дворі, старий ліхтар, напівзруйнована собача будка, рушники, вишиванки... тільки містичний туман, що повзе, як змій-спокусник, у дворі, тягнеться ніби не з карпенківських, а з гоголівських п'єс. Ох, не до добра...
Homo Ferus – «Людина здичавіла» – термін начебто про інше, про «синдром Мауглі», яким наділив режисер наймичку Харитину. Але хіба лише про це? Наділяючи людськими якостями дикунку, він «розлюднює» всіх інших, його герої – звірі, готові поступитися правилами пристойності, честі та совісті, заради своїх потреб: моральних або фізичних. Мелашка по-собачому зношається з Герасимом, Панас напивається як, скотиняка... Великий скотний двір, де ані принципів у людей вже не існує, ані сорому.
Коли пороки випадково вириваються назовні, як невідомі істоти з найменших шпарин, це, звісно, страшно. Але коли людина цілком перетворюється на цю істоту – страшно вдвічі. Homo Ferus – про все звірине в людині, яке принижує її до рівня «ferus». Або знищує взагалі.