Яким би молодим та зухвалим не був Молодий, мова піде зовсім не про ту тектоніку, яка «тиц-тиц» і електро, як багато хто (та й ми, чесно кажучи) подумав, а про тектоніку, яка – вітаннячка з географії п'ятого класу.
З нового рядка пишемо: «тек-то-ніч-ний – той, що відноситься до процесів, які формують основні особливості...», у нашому випадку – особливості почуттів. На сцені Молодого знову почуття, знову сльози, знову натягнута струна та «зрілі» проблеми.
Режисер Тарас Криворученко не вперше звертається до матеріалу, який «відповідає запитам його покоління»: щó актуально, щó турбує і щó взагалі відбувається в особистому житті героїв «за 50». Адже за 50, як багато хто вважає, життя не зупиняється, а пристрасті часом вирують сильніше за шекспірівські. До того ж, автор «Тектоніки» – ровесник режисера. Пазл склався, як кажуть.
«Все починається з поцілунку» – перша ремарка у п'єсі. Все починається із поцілунку і в Молодому. Взагалі-то, треба зауважити, п'єса перенесена на підмостки з максимальною докладністю, та це для такого матеріалу плюс, адже вирвані з контексту фрази, колажні способи подачі драматургії – штука, яка підходить далеко не кожному глядачеві.
Все починається з поцілунку
Дія розгортається у французькому кафе серед акуратних сірих столиків і стільців, серед бувалих відвідувачів закладу та назграбних «новачків»-підлітків, серед молодих парочок, які добряче випивають і танцюють пристрасні танці під мотиви французького шансону Едіт Піаф.
Головні герої – зріла, колись закохана, пара, Діана (Олена Хижна) та Рішар (Олег Роєнко), яка в процесі дії переживає низку особистих стихійних лих. Тектоніка. «Тектоніка почуттів. <...> Почуття зміщуються, як земна кора. Коли вона приходить до руху, виникають сильні припливи, землетруси, цунамі, виверження вулканів... Ми щойно пережили ці стихійні лиха», – скаже герой Роєнка у фіналі. Процес стихійний. Процес незворотній. Процес тотальний: до нього схильні, окрім головних героїв, всі навколо: і літня інфантильна мати депутатки (Тетяна Стебловська), і тендітна начитана повія (Марія Пустова), і її фальшива мати (Людмила Дементьєва), і особи «без назви», – всі. Любов головних героїв з її пристрастями-смерчами та сльозами-цунамі виявилася руйнівною силою, яка змінила не одне життя. А врешті – що? Врешті палке та вже нікому не потрібне «кохаю». А може й потрібне, але таке несвоєчасне, а може...
Пам'ятаєте, з чого все починалося? З поцілунку. Знаєте, чим такі історії закінчуються? Сльозами. А от сльозами скорботи чи очищення, кожен вирішує сам.